ДАНИНА ПАМЯТІ
ДАНИНА ПАМЯТІ
Співчуття є найголовніший і, може, єдиний закон буття людського.
Ф. Достоєвський
Шануй тих, хто намагається здійснити велике, навіть якщо їм це не вдалося.
Сенека
Проблема розвитку державних і суспільних механізмів соціальної допомоги та приватної благодійності займає важливе місце в історії українського суспільства. Вона мала великий вплив на його розвиток у ХVІ -ХІХ вв. і є актуальною в наш час. Два десятиріччя незалежності України із всією наглядністю виявили, що вільне та цивілізоване суспільство не може існувати як без приватної благодійності, так і без чіткої системи соціальної допомоги з боку держави. Відродження традицій приватної благодійності в наш час є не тільки необхідністю і припущенням, але й сучасними тенденціями сьогодення.
Автори статті звертають увагу на розвиток благодійності саме на Січеславщині, щоб віддати данину пам’яті видатним землякам, яким завдячувало багато людей на переломі віків і нагадати нащадкам про славні традиції міста.
Так, мешканці міста сьогодні завдячують видатному краєзнавцю Кирилові Недрі за можливість доторкнутися до однієї з маловідомих сторінок історії нашого міста – створення і діяльність товариства Червоного Хреста і натхненника його створення – князя Миколу Петровича Урусова.
Історія Російського товариства Червоного хреста бере свій початок у 1867 р., коли Російська імперія приєдналася до Женевської конвенції і під покровительством імператриці Марії Олександрівни було створено Товариство попечіння над пораненими та хворими воїнами, а його символом було обрано червоний хрест. Першим серйозним іспитом для новоствореної організації стала Російсько-турецька війна 1877-1878 рр., під час якої майже все медичне супроводження армії вона досить успішно несла на собі. А вже в 1879 р. означена структура отримала нову назву — Російське товариство Червоного хреста (РТЧХ).
У 1880 р. попечіння над російським Червоним хрестом перейшло до Марії Федорівни, дружини імператора Олександра ІІІ, за часів якої організація сягнула найбільшого розквіту. Так, на кінець ХІХ ст. РТЧХ вже мало розгалужену структуру з широкою мережею закладів при губернських і повітових містах. Також товариству була підпорядкована більшість общин сестер милосердя. Зрозуміло, що цей динамічний розвиток організації не міг залишити осторонь таке велике місто півдня імперії, як Катеринослав.
На Січеславщині, історія товариства Червоного Хреста, якому була підпорядкована більшість общин сестер милосердя бере свій початок де-факто з 1908 року завдяки князю М. П. Урусову, його зусиллями в цьому ж році була побудована Перша міська дитяча лікарня.
долучився до роботи Червоного хреста, коли йому ще не виповнилося 30 років, і перший досвід у цьому напрямку отримав у Томській губернії, за що навіть був нагороджений відомчим жетоном. В подальшому, будучи віце- губернатором Володимирської губернії, Урусов входив до місцевого управління Червоного хреста в якості одного з його членів, а в Гродно, товариства. Діяльною була його участь і в роботі Полтавського відділення організації, хоча більшість часу займала основна служба (М. П. Урусов був губернатором Полтавської губернії протягом 1902— 1906 рр.). На полтавський період служби Миколи Петровича припало і одне з головних випробувань початку ХХ ст. для держави і Червоного хреста зокрема — Російсько-японська війна, яке він з честю витримав. Так, було споряджено санітарні потяги, велася підготовка сестер милосердя, провадився збір коштів на потреби поранених тощо. Хоча результат самої військової кампанії був не втішним для Росії, здобутий Урусовим досвід виявився безцінним надбанням. Ну а вже наступним етапом служби Миколи Петровича по цій лінії і став Катеринослав.
Іншим катеринославцем, якого було призначено уповноваженим Червоного хреста по Катеринославській губернії (за винятком Катеринослава та трьох повітів: Бахмутського, Маріупольського та Слов'яносербського) був Герунтій Гаврилович Харченко. Заступником Урусова теж був катеринославець — камергер Костянтин Іванович Карпов.
Князь Урусов відвідував госпіталі як на фронті, так і в тилу. 14 серпня 1916 року він відвідав всі шпиталі у Луганську. В лазареті Червоного хреста, який було відкрито 25 вересня 1914 р., він обійшов палати, оглянув аптеку, перев'язочну та ванну кімнати, зацікавила його і робота для поранених — плетіння корзин, які в подальшому теж використовувалися для потреб армії.
Спочатку штаб-квартира М. П. Урусова знаходилася у Катеринославі в палаці дворянського зібрання (Потьомкінському палаці), а потім її було переведено до Одеси. Але й після зміни місця розквартирування у Катеринославі залишався контрольно-звітний відділ головноуповноваженого Червоного хреста Південного району [15].
Постійно підтримувала чоловіка Віра Георгіївна Урусова, яка теж мала багато турбот, очолюючи Дамський комітет Червоного хреста у Катеринославі. Його діяльність була спрямована на надання допомоги пораненим. Спочатку цей комітет разом з місцевим управлінням Червоного хреста був розміщений у палаці дворянського зібрання, а потім його було перенесено до власного будинку Урусових, де він розташувався у шести кімнатах верхніх поверхів. Це було обумовлено переобладнанням палацу у шпиталь, організованим коштом катеринославського дворянства, що теж було заслугою М. П. Урусова. Шпиталь розпочав свою роботу 6 грудня 1914 року і налічував 100 місць для солдатів, а у крилі будинку Г. Г. Харченка тим часом було облаштовано лазарет для офіцерів. Старшою сестрою у ньому була племінниця князя Урусова, але з часом Віра Георгіївна змінила її на цій посаді.
Весь комплекс шпиталю існував за кошт катеринославського дворянства, але наприкінці 1916 року виникла необхідність і у фінансуванні з боку держави. Для цього на дворянському зібранні було виділено 100 000 рублів на два роки з зобов'язанням перекрити цю суму власним коштом. На тому ж зібранні було подовжено довгострокову оренду землі Потьомкінського саду (нині парк імені Т. Г. Шевченка) та видано довіреність князю Урусову на ведення справ дворянства у цьому питанні. Окремо Миколі Петровичу було винесено подяку від дворянства за його турботу щодо лазарету.
Свідченням професійної організації шпиталю є те, що його пацієнти забезпечувалися не лише лікуванням. їм були створені комфортні умови для швидкого одужання. Так, у теплу пору року вони мали змогу прогулюватися алеями саду, наданого у їхнє розпорядження, а в холодну для них організовувалися численні розважальні заходи: різдвяні вистави, ігри, циркові номери, лекції, катання на санях та екіпажах. До речі, читання організовували в усіх шпитальних закладах губернії, тим самим забезпечуючи не лише фізичне одужання, а і духовний розвиток хворих та поранених.
Окремий шпиталь на 20 місць був облаштований Урусовими і у власному маєтку в селі Котівка. Завідувала у ньому Тамара Абахідзе, у якої сестринської справи навчилася В. Г. Урусова, що у подальшому й дозволило їй стати старшою сестрою у шпиталі дворянства. Тут також була приділена увага дозвіллю пацієнтів. Вони могли гуляти великим садом маєтку, кататися на човнах, їздити екіпажами тощо. Єдиним недоліком було те, що на зимовий час шпиталь мав припиняти свою роботу, оскільки через погані дороги неможливо було транспортувати поранених.
З початком війни особливу увагу було приділено налагодженню сестринської справи. Місцевим управлінням Червоного хреста були організовані тримісячні курси підготовки сестер милосердя для осіб, які мали середню освіту. До бажаючих навчатися висувалися наступні вимоги: вік від 16 до 40 років, російськопіддані, християнки за віросповіданням, освітній ценз — не менше 6 класів гімназії або навчальних закладів, до неї прирівняних. По завершенню курсів проводилися іспити та практичні випробування. Але отримання свідоцтва про завершення курсів не гарантувало можливість роботи сестрою. Для цього було необхідно приєднатися до однієї з сестринських общин. Подібне свідоцтво давало першочергове право вступити до Катерининської общини сестер милосердя. Община навіть мала свій знак, який був затверджений у 1912 р.
Серед слухачів згаданих курсів були і дружини відомих місцевих діячів. Однією з них стала дружина Г. Г. Харченка, яка закінчила курси у 1916 р. і була заступницею В. Г. Урусової у Дамському комітеті Червоного хреста. Сам комітет було організовано через тиждень після оголошення мобілізації. Одразу ж було розпочато роботу з пошиву білизни для укомплектування перших пересувних лазаретів, до якої залучалися на добровільних засадах професійні швачки та дружини й рідні мобілізованих. Пізніше цю роботу було розширено: білизна почала виготовлятися для катеринославських, чорноморських плавучих шпиталів та більшості шпитальних закладів південного району. Було налагоджено виготовлення та роздачу подарунків воїнам, чим часто займалися особисто В. Г. Урусова з чоловіком. Для цієї справи багато людей приносили пожертви або допомагали власною працею. Тим, хто з якихось причин не міг бути присутнім у комітеті для цієї роботи, але бажав допомогти, вона видавалася на дім. У зв'язку із затягненням у часі військових дій, інфляцією і розширенням сфери застосування жіночої праці комітет розпочинає надавати матеріальну допомогу родинам мобілізованих на фронти. У той же час перераховані фактори призвели до зменшення добровільних працівниць. Це змусило генерувати нову ідею подальшого розвитку справи. Планувалося організувати майстерню з пошиву білизни для південного району та виготовлення й відправку подарунків на фронти, таким чином даючи заробіток працівницям — дружинам воїнів, яким була необхідна грошова допомога. Але цей останній проект так і залишився нереалізованим через політичні зміни у державі, які з часом взагалі призвели до її ліквідації.
Спираючись на дані, наведені в опублікованому 1915 р. у Петрограді виданні «Список сестер милосердия Российского общества Красного Креста, назначенных для ухода за ранеными и больными воинами в лечебные учреждения Красного Креста, военного ведомства, общественных организаций» до катеринославської Катерининської общини сестер милосердя Червоного хреста входило 209 жінок. Тож на серпень 1915 р. Червоний хрест у Катеринославі мав дуже потужну структуру (і це не враховуючи відгалужень в губернії), організація якої була заслугою Миколи Петровича та його дружини.
Катеринославська община готувала кадри не лише для особистих потреб, її сестри милосердя виконували свої обов'язки як у загальновійськових шпиталях, лазаретах і санітарних відділах, так і в інших містах — Кременчуці, Тирасполі, Львові, Любліні, Бердичеві.
Взагалі, необхідно підкреслити, що сестринство і на теренах Росії, і в Україні, і в Катеринославі було справою жінок високоосвічених, релігійних, титулованих і шляхетних за походженням, жінок видатних місцевих діячів. Їх риси характеру, прояви милосердя, духовність – взагалі можна віднести до найкращих надбань будь-якої держави всіх часів і народів.
Хворім догоджай, головне для того, щоб через це набути милосердя, як я часто говорив; притому ж, коли і ти захворієш, то Бог підведе людину, яка послужить тобі; потому, що Він сказав: в яку міру міряєте, такою і возведеться вам
(Мф. 7, 2)
Тесленко Т.В. кандидат єкономічних наук
Виконавчий директор «Православного геріатричного центру « СПАС»»