Проблемні питання введення християнської етики в школах України

Релігійна освіта, якщо говорити про неї у шкільному просторі, це, перш за все, отримання знань та виховання на світоглядній основі певної релігійної традиції. Завданням держави постає забезпечення можливості отримувати таку релігійну освіту. В 35 статті Конституції України говориться про відокремлення держави від церкви та церкви від школи, але з цієї статті випливає також право сповідувати будь-яку релігію та отримувати про неї знання. «Релігійне навчання є одним з фундаментальних принципів релігійної свободи [3]».
Чи може держава забезпечити належний рівень релігійної освіти в школах без співпраці та взаємодії з церквою? Думка церкви, церковних діячів важлива хоча б тому, що релігія – це живий елемент суспільства, її неможна законсервувати і вивчати як щось застаріле чи відокремлене від життя. Відокремлення церкви від школи зовсім не означає їх розриву. Тому побудова релігійної освіти має базуватись на діалозі між державою та церквою, між освітянами та вчителями з однієї сторони, та священиками і богословами - з іншої, а завданням держави є створення та забезпечення сприятливих умов для такої співпраці. Релігійний світогляд, як і будь-який інший, має право на існування, і виключення релігійної компоненти з системи шкільної освіти говорить про його дискримінацію. Причиною такої дискримінації може бути також протиставлення релігійне-світське. Релігійне, християнське розглядається як щось таке, яке має бути осторонь школи. А що натомість пропонує школа? Громадську етику? Чи достатньо громадської етики для формування високоморальної особистості? Порівняно з громадською християнська етика має потужніший педагогічний потенціал, вона набагато більше пов’язана з культурою.





В ході запровадження християнської етики виникає багато проблемних питань:



1. Чи не заважає релігійна освіта здобувати освіту шкільну?

Часто релігійна освіта в школах пов’язується з релігійною заангажованістю. Батьки бояться, що сконцентрованість дитини на релігії може привести до "догматичності", упередженості, небажання дитини пізнавати інші дисципліни, втрати нею свого "я". В такому випадку спостерігається дуже вузьке і спотворене уявлення про релігійну освіту. Більш широке розуміння релігійної освіти та поглиблений аналіз виявляє, перш за все, її направленість на розвиток особистості, на тренування її характеру, волі та моральних якостей. Наприклад, розробники курсу «Християнська етика в українській культурі» апелюють до думки вчителів, досліджень психологів, анкетування батьків, згідно чого християнська етика сприяє формуванню особистісних якостей учнів: доброти, поваги до батьків, милосердя, пошани до старших, турботи про рідних, совісті, вдячності батькам, любові до Батьківщини, пошани до праці, старанності й терплячості. Розробники програми зазнають, що матеріали, які є в книзі і робочому зошиті, спрямовані також на розвиток творчих якостей учня, його емоційної сфери, пам’яті, уваги, мислення. Це говорить про широке коло педагогічних завдань, які стоять на меті в розробників курсу. Цей курс є також антропологічно зорієнтованим, велика увага приділяється обговоренню, висловленню думки учня.



2. Як курс християнської етики може існувати в світських школах?

Для інтеграції в систему шкільної освіти курс християнської етики повинен базуватись на не конфесійному підході, який передбачає можливість його введення на загальнообов’язкових засадах. Неконфесійний підхід не ставить за мету залучення учня до конфесії, в навчальному процесі не можуть відбуватись культові дії. Релігія стає потужним педагогічним ресурсом, джерелом формування особистості.



3. Чи не є релігійна освіта насильницькою діяльністю над дитячою свідомістю?

Релігія, на думку таких науковців, як Іван Снук, Джон Уайт, Пітер Гарднер, перешкоджає дитячій автономії. На думку Джона Уайта, навіть батьки не мають права прививати дитині релігійні погляди, оскільки це суперечить розвитку автономної раціональної особистості. Схожого погляду дотримувався й І. Каллан: «Свобода самовираження, яку дитина має набути ставши дорослою, ставиться під загрозу релігійним вихованням, тому батьки не мають права здійснювати таке виховання [2, с. 188]». З іншої сторони, в Загальній декларації прав людини ООН сказано, що батьки мають право пріоритету у виборі освіти для своїх малолітніх дітей (стаття 26.2), а Європейська конвенція у статті 2 протоколу №1, який став частиною законодавства України, гарантує: «Держава у виконанні нею будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань [4, с. 2]». До того ж, виховання особистості має відбуватись шляхом внесення у свідомість, у світогляд дитини певних переконань, соціальних норм та устоїв. В такому випадку не можливо повністю відкинути релігійну освіту, оскільки на її базі можна виходити на етичні, моральні проблеми і питання. Саме неконфесійний, педагогічний підхід може збалансовувати свободу та автономію особистості з однієї сторони, та певну усталеність моральних засад, впливу авторитету батьків, школи, церкви, з іншої. Не намагаючись залучати учня до певної конфесії, можна його ознайомити з релігійним світоглядом. Для самостійної ж орієнтації учня в сфері духовних та моральних питань йому слід спочатку надати необхідну базу для роздумів та для можливості цієї орієнтації. Бесіди, ігри, обговорення, які ведуться з учнями на уроках, сприяють зануренню в духовну сферу та рефлексії школяра над певними життєвими ситуаціями.



4.Чому саме християнська етика?

По-перше, в тому, що викладається саме християнська етика, реалізується один з провідних принципів педагогіки – принцип народності виховання: учень дізнається про релігійні свята та звичаї, які були притаманні саме його народові протягом багатьох поколінь.



По-друге, той факт, що 72% населення вважають себе православними [1, с. 10], говорить про доцільність запровадження цієї дисципліни в школах.



По-третє, опираючись на дослідження, проведене Інститутом релігійної свободи, можна сказати, що вивчення релігійного потенціалу у формуванні високоморальної особистості, говорить про недостатнє його використання. Для дослідження впливу виховання на релігійних засадах на формування моральних цінностей було взято дві області: Львівську, де вивчення предметів духовного спрямування починається з 1992 року та охоплює 100% шкіл, та Луганську, де викладання предметів духовно-морального спрямування до 2008 року не відбувалося зовсім. На основі цих та інших даних було проаналізовано, як викладання предметів духовного спрямування через деякий час відбивається на таких соціальних явищах, як рівень сирітства, співвідношення кількості шлюбів та розлучень, рівень народжуваності. Зі статистичних даних випливає, що кількість шлюбів та народжуваність значно більша у Львівській області, ніж у Луганській. Негативна динаміка щодо збільшення кількості сиріт та розлучень в більшій мірі прослідковується в Луганській області, ніж у Львівській [4]. На основі цього дослідження можна сказати, що «викладання предметів духовно-морального спрямування… є ефективним способом зміцнення засад суспільства [4, с. 6]».



5. Як християнська етика співвідноситься з релігійною віротерпимістю, чи може вона запроваджуватись на загальнообов’язкових умовах, якщо в класі, наприклад, сидять учні різних конфесій?

В неконфесійному підході до релігійної освіти «акт особистого віросповідання не є ні умовою, ні компонентом учбового процесу… вона не потребує релігійної самоідентифікації учня ні в якій формі [2, с. 47]». На перший план виходить завдання всебічного розвитку особистості.



Відповідно низка вимог висувається і до вчителя, який повинен дотримуватись принципів толерантності і плюралізму, уникати релігійної пропаганди та такої діяльності, яка може розпалювати міжнаціональні чи міжрелігійні конфлікти. «Презумпція невіри учня стає в цьому випадку відправною точкою взаємодії учителя з учнем [2 с. 48]». З іншої сторони, педагогічний підхід, коли релігія розглядається як дар, не виключає можливості певного суб’єктивізму вчителя, що сприяє його педагогічній творчості. В даному випадку не висуваються вимоги щодо чіткого слідування об’єктивності чи науковості щодо релігії, оскільки це б змушувало вчителя концентрувати увагу не на педагогічних завданнях, а на тому, чи не суперечить те, що він сказав, науковому, релігієзнавчому підходу. Та все ж на уроках слід уникати провокаційних тем, питань, таких як існування Бога, віри в Бога. Краще на основі притч, матеріалів виходити на етичні питання, концентруватись на тому, до яких наслідків призводять погані вчинки і в чому користь хороших, робити наголос на виховних моментах.



Учитель має відрізняти конфесійну релігійну освіту від неконфесійної. Конфесійна освіта направлена на укріплення громади, вона передбачає ознайомлення та підготовку учнів до важливих обрядів даної конфесії. Важливим елементом такої освіти є особиста віра учня. Освіта ж у школі є загальною, вона не виключає можливості роботи в поліконфесійній аудиторії. Тому звичайно характерним є те, що на перший план виходить загально розвиваюча складова.



6. Чи може співіснувати християнська етика та релігієзнавство в школах?

Релігієзнавчий, порівняльний підхід, коли релігія розглядається як факт, можливий тільки в старших класах, оскільки перед таким предметом стоїть зовсім інше завдання, а саме загальне ознайомлення з основними ідеями різних релігій. В такому курсі педагогічна складова не є головною, він доповнює світогляд учня знаннями про культуру, звичаї інших країн. Знання про релігії, які отримуються на уроках географії, історії чи літератури є недостатніми для формування цілісного уявлення хоча б про світові релігії, про процеси, які відбуваються у світі. В умовах глобалізації, коли відбувається культурно-релігійне взаємопроникнення, з’являється багато нових релігійних течій, потрібне саме об’єктивне знання, яке засновуватиметься на порівняльному, культурологічному підході. Тому в старших класах доцільно було б ввести релігієзнавство. Але, оскільки перед релігієзнавством стоять зовсім інші цілі, то воно не суперечить і не виключає християнської етики. Релігієзнавство не передбачає такої кількості педагогічних завдань і роботи, як християнська етика. Релігієзнавство має читатись тільки після тривалого ознайомлення з християнською етикою, можливо і паралельно з нею і не раніше ніж в 10 або 11 класах школи – це є умовою уникнення дезорієнтації учня та збереження його самоідентифікації.



7. Які особливості викладання християнської етики? Як на практиці реалізовуються вищевказані положення?

Однією з особливостей виховання є те, що воно є довгостроковою роботою, а його вплив і прояв можна оцінити тільки через багато років. Ті цінності, норми поведінки, які обговорюються з дітьми на уроках, мають залишатись з ними тоді, коли вони виходять за межі класу. З цього і випливає завдання вчителя – показати зв'язок того матеріалу, який вони опрацьовують, з життям. На уроках християнської етики не виставляють оцінок, що сприяє психологічно-комфортній атмосфері, робить урок «живим». Майже кожен урок є нестандартним, оскільки супроводжується або відповідною піснею, або мультиком чи відеороликом. Програми частіш за все не передбачають домашнього завдання, але вчитель здебільшого його задає: це може бути виконання якоїсь доброї справи, міркування над якось казкою чи мультфільмом, вивчення віршика. І, що цікаво, 90 % дітей уже на початку наступного уроку самі охоче бажають розповісти про те, як вони виконали це завдання: хтось допоміг мамі поприбирати, хтось доглядав молодшого братика чи сестричку, хтось нагодував бездомну тварину тощо. В класі постійно спостерігається «ліс рук», що говорить про дитячу небайдужість до уроків. Вироблення небайдужості до оточуючих – ще одна мета, яка стоїть перед вчителем християнської етики.



На практиці не виникає конфліктів щодо різного віросповідання, першості однієї чи іншої релігії, оскільки ці питання є недоцільними, вони просто не порушуються. Те, що діти діляться один з одним враженнями про виконання добрих справ і завдань, ведуть до згуртування колективу, робить його міцним.



Іноді в ході бесіди випливає, що багато дітей не обізнані з такими святами, як Різдво чи Паска. Не в кожній християнській сім`ї дітям пояснюють історію та значення таких свят, тому на уроках християнської етики дитина має можливість познайомитись з культурою свого народу.



Вчителі розповідають про випадки, коли батьки незадоволені тим, що на уроках немовби ведеться залучення дитини до конфесії. На жаль, часто серед батьків спостерігається певний страх перед релігією, їм здається, що вона може якось нашкодити дитині. Тому робота з дітьми передбачає опосередковану та безпосередню роботу з батьками також: учителю треба працювати над тим, щоб розвіяти низку таких упереджень. Слід запитувати у батьків, що дитина розповідає вдома про уроки, як, на їхню думку, даний курс впливає на поведінку дитини. Варто також пояснювати та розповідати про користь християнської етики, про те, який сильний виховний вплив має релігійне виховання.



Посилання:


1. Эффективность богословского образования в Украине. Исследовательский проект. – Одесса, 2007. – 192 с.
2. Козырев Ф. Н. Религиозное образование в светской школе. Теория и международный опыт в отечественной перспективе. СПб: Апостольский город. 2005. – 636 с.
3. Лагодич М. Духовна освіта в Україні: сучасний стан та її перспективи // актуальні питання релігієзнавчої та богословської думки: коллект. Монографія / за ред. В. О. Балуха. – Чернівці: нац.-унт, 2010. - с. 239-246.
4. Роль релігійних цінностей у вихованні високоморальних громадян. Пропозиції щодо забезпечення права на свободу віросповідання у сфері освіти // Інститут релігійної свободи. Центр політичних студій та аналітики / електиронний ресурс: режим доступу: www.irs.in.ua